UA EN RU

Дональд Трамп, Володимир Зеленський і Володимир Путін (колаж: РБК-Україна)

Найвпливовіші лідери в Мюнхені три дні говоритимуть про світ, у якому кожна країна тепер сама за себе. Поки Трамп хоче підім'яти під себе всю Західну півкулю, Україна змушена грати на випередження, щоб не стати жертвою нового геополітичного "договорняка". РБК-Україна розбирається, як великі держави знову ділять світ та чи залишився шанс на стабільність у 2026 році. Читайте також: Зеленський, Рубіо та нова роль України: головне про Мюнхенську конференцію-2026

Головне:

• Конференція в Мюнхені: понад 50 світових лідерів обговорять «світ у стані руйнування».
• Доктрина «Донро»: Вашингтон оголосив Західну півкулю зоною виключного впливу США після спецоперації у Венесуелі 5 січня 2026 року.
• Китайська експансія: Замість танків Пекін використовує проєкт «Пояс і шлях» для захоплення портів та ринків мікроелектроніки.
• Позиція України: Президент Зеленський у Мюнхені закличе ЄС до активніших дій, оскільки США ведуть прямі переговори з РФ.
• Регіональні гравці: Туреччина, Саудівська Аравія та Індія активно розширюють свій вплив, копіюючи методи наддержав.

Старий світовий порядок стрімко розпадається, вважають організатори Мюнхенській конференції (джерело: РБК-Україна)

Мюнхен не раз ставав точкою перелому у світовій політиці. Тут у 1938 році Європа здала Гітлеру Чехословаччину, у 2007-му Путін проголосив курс на фактичне відновлення російської імперії, а у 2022-му Захід обговорював, як зупинити вторгнення Росії в Україну. Цього року Мюнхен знову може стати знаковим.

Понад 50 світових лідерів, включно з президентом України Володимиром Зеленським, та сотні ключових політиків меншого масштабу планують обговорити міжнародні проблеми, яких зібралося немало.

Щорічний звіт конференції цього разу має назву «У стані руйнування». Він прямо вказує – світ тепер не має правил, яких всі мусять дотримуватися.

У цьому світі немає передбачуваних союзів, а кожен крок лідерів може стати історичною точкою перелому. Один твіт – і фондові ринки обваляться, відносини між державами загостряться, а старі союзи перестануть мати сенс.

Війна, санкції, економічні маневри, технологічна конкуренція – усе переплітається у складній грі, де навіть великі гравці не завжди контролюють наслідки.

Саме ця невизначеність робить Мюнхен 2026-го критичною точкою: тут може вирішуватися, хто зуміє нав’язати власну версію правил у світі, де вони пишуться на ходу.

Від Монро до Донро

5 січня 2026 року Держдеп США заявив: «Це наша півкуля». Повідомлення з’явилося після спецоперації, внаслідок якої до США був вивезений венесуельський лідер Ніколас Мадуро.

Цей крок став демонстрацією нової логіки: Вашингтон більше не обмежується дипломатією чи санкціями, а діє напряму.

Дональд Трамп охрестив свій курс «Доктриною Донро» – це гра слів від його імені та прізвища Джеймса Монро. Це оновлена версія старої Доктрини Монро 1823 року. Свого часу в ній США проголосили, що весь Американський континент закритий для європейських колонізаторів.

Читайте також: Війна за Гренландію. Як Трамп шантажує Європу тарифами і що це означає для України

Тепер Вашингтон знову заявляє виключне право на всю західну півкулю. Передовсім мова йде про незалежні держави Латинської Америки, але не тільки. Трамп також поновив інтерес до Гренландії – стратегічного острова, який географічно належить до Північної Америки, але знаходиться під контролем Данії.

Це не просто риторика. Як зазначає експерт аналітичного центру Atlantic Council Джефф Ремсі, США демонструють готовність до жорстких дій проти несистемних режимів і зовнішніх конкурентів, передусім Китаю, на своєму «задньому дворі».

Гра великих держав

Те, що США роблять швидко й демонстративно, Росія намагається реалізувати вже кілька років – через повномасштабну війну проти України та системний тиск на Європу.

Кремль відкрито просуває силовий ревізіонізм: переписування кордонів, ядерний шантаж і нав’язування сусідам «обмеженого суверенітету». Йдеться не лише про території, а про демонтаж самої архітектури безпеки, яка склалася після 1991 року.

Китай діє інакше. Пекін не змінює кордони танками, але активно переписує правила доступу до ринків, технологій і логістики. Ініціатива «Пояс і шлях» стала інструментом розбудови інфраструктурної та фінансової залежності в Азії, Африці й Латинській Америці.

Читайте також: Світ без контролю. Як Путін та Трамп розв’язують руки ядерним арсеналам США та РФ

Паралельно Китай просуває власні технологічні стандарти, інвестує в порти та критичну інфраструктуру, зміцнює позиції у сфері мікроелектроніки й штучного інтелекту. Це інший тип ревізіонізму – не силовий, а економічно-інфраструктурний.

Президент США Дональд Трамп і лідер Китаю Сі Цзіньпін (фото: Getty Images)

Саме китайське проникнення в Західну півкулю стало одним із ключових подразників для Вашингтона. США дедалі активніше застосовують політику обмеження доступу Китаю до передових технологій, стимулюють перенесення виробництв додому або до країн-партнерів і жорсткіше реагують на спроби Пекіна закріпитися в стратегічних вузлах.

Світ дедалі більше нагадує не систему жорстких блоків, а мережу гнучких коаліцій. Держави маневрують між центрами сили, максимізуючи власні вигоди і мінімізуючи ризики. Саме ця багатовекторність робить нову геополітику менш передбачуваною.

Історія повторюється по-новому

Просуваючи американські інтереси жорсткими методами, Трамп не втомлюється говорити про благі наміри. Це нагадує орвеллівську формулу «війна – це мир».

Втім, паралелі не обмежуються літературою. Нинішній стан справ – це мікс імперських логік минулого, сказав РБК-Україна політолог-міжнародник, проректор Українського католицького університету Дмитро Шеренговський.

«Це по суті логіка XIX-го колоніального століття, коли існували ідеї великих держав, які володіли більшою потужністю – силовою, економічною, культурною – і домовлялися про свої інтереси за рахунок менших», – сказав він.

Читайте також: Трамп прокинувся – переходьте в укриття

Водночас є і суттєві відмінності порівняно з часами Холодної війни – останнім до сьогодні раундом боротьби за світове панування.

«Під час Холодної війни був стабільний поділ на два блоки, дуже ідеологічний. Були чітко окреслені червоні лінії, був зрозумілий інструментарій контролю над озброєнням і він багато в чому лімітував їх спроможності», – зазначив Шеренговський.

Сьогодні ж, за його словами, немає ні чітких блоків, ні єдності всередині демократичної спільноти, але зберігається висока взаємозалежність між конкурентами та суперниками.

«Тому цей водорозділ між таборами, як було в Холодній війні, побудувати виключно на економічно-ідеологічній моделі є дуже важко», – підкреслив експерт.

На практиці це означає, що довготривалі союзи будуються вкрай важко. У будь-який момент Трамп – чи будь-хто інший зі світових лідерів – може вдарити тарифами, санкціями або іншими засобами по вчорашніх друзях.

Всі методи в дії

Дональд Трамп своїми діями змістив світ в сторону вседозволеності. Тож у хід вже йдуть усі можливі методи. Пряма збройна агресія Росії чи викрадення президента іншої країни американцями – тільки найбільш примітивні з них.

Сучасна боротьба за вплив не обмежується лише силовими акціями. Вона ведеться одразу на кількох фронтах – і часто без оголошення війни.

Росія робить ставку на грубу силу та залякування. Війна проти України, ядерна риторика, диверсії та кібератаки – це спроба змусити сусідів визнати її «право» на власну сферу впливу. Кремль демонструє: якщо правила заважають – їх можна просто зламати.

США діють інакше. Окрім військових інструментів, Вашингтон активно використовує економіку. Санкції, мита, обмеження доступу до технологій, контроль над фінансовими потоками – усе це стало частиною їх «великої гри». Взаємозалежність, яка ще донедавна вважалася гарантією миру, перетворюється на важіль тиску.

Читайте також: «Прості рішення» Трампа не працюють? Чи може знову спалахнути війна на Близькому Сході

Китай переважно уникає прямих конфліктів, але системно розширює вплив через інфраструктуру, торгівлю та технології. Порти, залізниці, комунікаційні мережі, контроль над ланцюгами постачання критичних матеріалів – це інструменти довгострокового впливу. Пекін не так часто діє жорсткими методами, але наполегливо будує залежності.

При цьому всі великі гравці працюють не лише з державами як такими, а насамперед із правлячими елітами. Хтось – через безпекові гарантії, хтось – через інвестиції та кредити, хтось – через політичну підтримку або тиск. Формати різні, але логіка одна: закріпити вплив через тих, хто ухвалює рішення.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс на Мюнхенській конференції 2025 року виступив із критикою Євросоюзу, назвавши внутрішні загрози в Європі більшими, ніж зовнішні. (фото: Getty Images)

У ширшому сенсі йдеться не про створення нових центрів сили з нуля, а про перерозподіл уже наявних ресурсів, ринків і зон впливу. Саме з цим і пояснюється жорсткість нинішньої конкуренції.

«Ці країни сповідують різні моделі, але навіть з огляду на «повітряний» характер сучасної економіки (велика роль активів, які снують лише в віртуальному просторі, — ред.) базових економічних принципів спростувати поки нікому не вдавалось. І основна боротьба тривалий час йде у фазі перерозподілу, а не створення благ», – сказав РБК-Україна експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма» Юрій Вдовенко.

Читайте також: Мир через війну. До чого Трамп готує армію США

Таку логіку підхоплюють не лише наддержави. У кожному регіоні з’являються власні «хижаки» меншого масштабу – країни, які користуються фрагментацією порядку, копіюючи інструменти великих. Вони не претендують на глобальне лідерство, але активно розширюють вплив у своїх зонах – через силу, гроші або дипломатію.

Туреччина, Саудівська Аравія, Індія – лише найпомітніші приклади. Коли великі держави змагаються між собою, середні гравці отримують простір для маневру – і активно розширюють свій вплив.

Війна, економіка, технології

Сучасне протистояння не обмежується лише військовою чи економічною демонстрацією сили. Набагато важливішими стають технології та енергетика, які перетворюються на стратегічні інструменти впливу.

Боротьба за мікрочипи, штучний інтелект, супутникові системи й кіберпростір стає не менш важливою, ніж контроль над територіями. Якщо у ХХ столітті ключовим ресурсом була земля, то у XXI – дані, обчислювальні потужності та інформаційний контроль.

Читайте також: Війна за ШІ. Як США та Китай ведуть технологічну гонку — і чи є місце Україні

Енергетика не втратила значення як інструмент впливу. Газ і нафта, експорт електроенергії чи зрідженого природного газу – усе це перетворюється на важелі тиску, маневрування між центрами сили та фактори довгострокової конкуренції.

При цьому не припиняється боротьба за інтерпретацію власних дій. Кожен великий гравець подає свій наступ як «захист стабільності», а тиск на інших – як «відновлення справедливості».

Європа і Україна між хижаками

Що ж до України, така відсутність порядку є одним з найгірших варіантів, вважає Дмитро Шеренговський.

«Для нас це означає, що ми постійно будемо змушені шукати ситуативних партнерів. І що наша дипломатія тоді стає дуже складною. Це означає, що нам треба одночасно працювати і з урядами, і з опозиціями», – пояснив Дмитро Шеренговський.

Сюди також варто додати окремі треки з різноманітними групами впливу, компаніями чи законодавцями. Та якщо у великих держав на це все є ресурси, у випадку України їх може бути недостатньо.

«Тоді починає грати роль наше внутрішнє єднання: наскільки ми консолідовані з різними аналітичними центрами, з журналістами, з університетами, з бізнесом, наскільки це все є такою довгою і комплексною задачею», – резюмував Шеренговський.

Та поки що найбільш ефективними для України залишаються контакти на рівні вищого керівництва. Власне цим і буде займатися президент Зеленський та вся українська делегація в Мюнхені.

Володимир Зеленський разом з європейськими лідерами Урсулою фон дер Ляєн і Антоніу Коштою на конференції в 2025 році (фото: Getty Images)

Втім, найбільше занепокоєння викликає позиція європейських партнерів України. Хоч на рівні риторики у провідних столицях і розуміють загрози, на практиці роблять не так багато. А без активних дій Європа просто може стати здобиччю для нинішніх міжнародних хижаків.

«Європі доведеться так чи інакше дивитися, чи вона спроможна стати об’єднанням різних країн і шукати інші можливості. Очікується, що в Мюнхені ця дискусія набуде ледь не вирішального вигляду», – зазначив у коментарі РБК-Україна директор Інституту світової політики, кандидат політичних наук Євген Магда.

Читайте також: Як Європа готує арсенали для війни з Росією і чим допомагає Україна

Проблема ускладнюється тим, що США активно ведуть переговори з Росією, ставлячи під загрозу інтереси України та Європи. Тож надалі Києву залишається демонструвати власний приклад та стимулювати європейських партнерів до більш активних дій.

Тим більше, що підстав для цього достатньо. За кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії у тому таки Мюнхені-2022 панувала не менш напружена атмосфера, ніж сьогодні. І тоді мало хто сумнівався, що Україна витримає російський удар. Через чотири роки Київ все ще зберігає суб’єктність і фактично є східним щитом Європи.

«Ми маємо моральне право апелювати до наших партнерів. Але якщо ми будемо це робити завжди в жорсткій тональності, то їм буде складно порозумітися. Як кажуть, легко перенести зубний біль, коли зуби болять не в тебе. Ми маємо їм показати, що якщо у нас сьогодні болять зуби, то завтра у них буде відвалюватися голова», – резюмував Євген Магда.

Як і в 1938-му та 2007-му, Мюнхен-2026 знову може стати моментом істини. Різниця лише в тому, що тепер ціна помилки значно вища – а часу на ілюзії майже не залишилося.

Запитання-відповідь (FAQ)

– Чому Мюнхенська конференція-2026 важлива для України?

Мюнхен є історичною точкою перелому. Цього року там обговорюють, як діяти у світі без правил («У стані руйнування»), а для України це критичний момент в плані пошуку підтримки в умовах, коли старі союзи стають нестабільними.

– Що таке «доктрина Донро» від Трампа простими словами?

Це зовнішня політика Дональда Трампа (гра слів від «Монро»), яка проголошує повний контроль США над Західною півкулею. Вона передбачає прямі дії щодо країн регіону (як у Венесуелі), ігноруючи традиційну дипломатію.

– Чим відрізняється політика Китаю та Росії у 2026 році?

Росія діє силою (війна, ядерний шантаж, зміна кордонів), а Китай – економікою. Пекін не вводить танки, але захоплює ринки, будує порти та інфраструктуру (проєкт «Пояс і шлях»), створюючи фінансову залежність інших країн.

– Про що буде говорити Зеленський на Мюнхенській конференції-2026?

Основна мета його поїздки – стимулювати європейських партнерів до дій. Україна виступає як «східний щит» Європи, намагаючись довести, що бездіяльність ЄС призведе до того, що вони стануть наступною жертвою «хижаків».

При написанні матеріалу використовувались Munich Security Report 2026, публікації Atlantic Council, Brookings Institution, коментарі Дмитра Шеренговського, Юрія Вдовенка і Євгена Магди.